Misto Sad

Ким я є

Софія Пилипенко: “Я не вірю в якісь стереотипи і хочу, щоб люди навколо теж у них не вірили”

Їй майже 17. І ця дівчина з Костянтинівки вже рік навчалася у Лас-Вегасі за програмою обміну майбутних лідерів FLEX, разом із командою заснувала вільний простір “Друзі”, займається волонтерством та цьогоріч вже стала харківською студенткою. Соня Пилипенко розповіла про унікальність Донбасу, українську мову як протест та любов до Костянтинівки.

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про своє місце

Під час навчання у Лас-Вегасі Софія зрозуміла, що їй важливо там розповідати про Україну та руйнувати стереотипи про українців, яких виявилося дуже багато. Після року навчання за кордоном дівчина чітко зрозуміла, де вона хоче жити: 

- Моє місце в Україні. Якщо я народилася тут, то, скоріше за все, я і потрібна тут. Це круто, коли ти можеш подорожувати, збирати різні досвіди, спогади і привозити сюди. Мені дуже подобається цей процес навчання, дослідження, але все-таки я б хотіла залишитися в Україні. 

Зараз Софія вже навчається у великому місті, але мріє пожити в різних куточках України. Каже, що саме так можна зібрати досвід та ресурси, щоб повернутися в Костянтинівку і зробити щось класне. 

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про Донбас 

Соня хоче, щоб ставлення людей до міста та регіону змінилося, адже якщо працювати над змінами всім, то вони обов’язково відбудуться. А якщо бути відповідальним та по-іншому ставитися до Костянтинівки, то можна насолоджуватися своїм життям тут і зараз, не прагнучи кудись виїхати:  

- Мені здається, що в нашого міста та взагалі регіону є дуже великий потенціал. Раніше люди думали, що тут нічого цікавого не можу відбуватися, що це просто якийсь індустріальний район України. А насправді в нас є багато цікавого, наприклад, така радянська спадщина у вигляді закинутих заводів. Ми могли б їх переробити на щось прикольне і створити свою автентичну атмосферу.

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про українську мову 

-  Насправді я розмовляю українською з 14 років. Це було таке складне рішення, мене мало хто зрозумів. У родині не дуже підтримували, однокласники зі мною перестали спілкуватися після цього, але я, якщо чесно, ні про що не шкодую. Це було свідоме рішення. Всі дуже дивуються, що я з Донецької області. Бо багато хто думає, що якщо люди з Донецької області говорять українською, то це ми так “видєлуємся”. Насправді ні, у мене є дуже багато знайомих з Донбасу, які теж говорять українською, - розповідає Софія. 

Дівчина болісно сприймає думки інших, що Донбас проросійський, без культури і з прагненням стати частиною Росії. Тому українська мова стала своєрідним протестом, але водночас і свідомим рішенням:

-  Хотіла показати, що насправді люди тут можуть говорити українською. І цей стереотип я чула від різних мешканців України, і мені було трохи образливо за це.

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про майбутнє

Софія мріє, щоб через 10 років вона не втратила свою життєву енергію, продовжувала вірити в людей та діяльнисть, якою займається:

-  Мені б хотілося, щоб люди раділи, що вони живуть в Україні, бо нам цього не вистачає цілій нації. А ще, щоб мої думки та цілі ставали реальними, щоб їм легше було збутися. Мені хотілося б, щоб мене нічого не лякало, і я була дуже смілива.

Ким я є 

-  Я точно є людиною у всіх розуміннях цього слова. Я є людиною, яка розуміє і приймає все, що відбувається. Я не вірю в якісь стереотипи і хочу, щоб люди навколо теж в них не вірили.

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Розмова представлена ГО «Місто-сад» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Місто-сад» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Dasha Kyrychok