Misto Sad

Ким я є

Катерина Сорбат: “Я б дуже хотіла викорінити сепаратизм”

На шиї – підвіска з тризубом, на кофті напис про фемінізм, у неї рожеве волосся та величезна начитаність. Це – Катя Сорбат із Костянтинівки. Вона 17-річна студентка медичного коледжу та засновниця соціальної спортивної зали “Вільбрус”. Про різницю між Сходом та Заходом, сепаратизм та непафосну любов до своєї країни – в нашій історії.  

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про свою справу 

Ідея створити спортивну залу для воркауту виникла в Катерини разом із її партнером давно, адже вони розуміли, що потреба займатися таким спортом у молоді – є. Люди часто кидали цю справу, адже не завжди знали про можливості:

- Нам хотілося створити комфортні умови для хлопців, які займаються воркаутом і підтримати їх. Стати для них партнерами та друзями, які допоможуть, не дати їм втратити цей вогник, який вони можуть реалізувати далі, - розповідає Катя.

Молоді люди разом взяли участь в навчальній програмі з проектного менеджменту “БУР LAB – лабораторія відповідальності” та змогли стати переможцями конкурсу грантів. Залу “Вільбрус” заснували за підтримки “Львівської освітньої фундації” та USAID. Поки діяльність доходів не приносить, а лише дає можливість залі працювати. За одне заняття відвідувачі платять 30 гривень, місячний абонемент коштує 300 гривень:

- Попит на зал є, але не такий великий, як нам би хотілося. Буває, до нас приходять люди, які після тренування ідуть палити чи пити пиво, але це вже прогрес. Тобто є люди, які випивають і палять, але ще й займаються. Якщо вони будуть це поєднувати, то “пити і палити” відпаде, бо вони зрозуміють, що це – протилежні речі.  

 

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про своє місто та Україну 

Катя каже, що жити за кордоном не хоче, бо дуже любить свою країну та місто:

- Може, це звучить якось пафосно, але я відчуваю, що я тут – я. Багато разів казала, що Костянтинівка – це місто-дім, в яке можна приїздити на якісь посиденьки, домашні свята. І якщо все буде рухатися в такому ж напрямку в соціальній сфері, громадському та підприємницькому житті, то я думаю, що Костянтинівка за років 5 стане не лише містом, в яке хочеться приїздити, щоб побачитися з родичами, а в якому захочеться лишитися жити. 

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про Схід та Захід

Дівчина вважає, що в головах людей  “засів” консерватизм, який передається з покоління в покоління, і тому спасінням Катя називає – критичне мислення: 

-  Дуже велика кількість реклами та ЗМІ виливається на нас. І часто люди, які не можуть все критично проаналізувати, просто це вбирають в себе, як губки. А потім це пропагандують, поширюють та намагаються довести, не розібравшись в інших аспектах. Єдина проблема, яка може виникнути між людьми зі Сходу та Заходу, – це діалект Західної України. І не більше. Я не відчувала кордонів навіть тоді, коли говорила російською.

Хоч Катя сама розмовляє російською, надзвичайно важливою називає саме українську мову і мріє, що вся Україна колись говоритиме державною та єдиною: 

- Я б дуже хотіла викорінити сепаратизм. Настільки все приїдається, але ти цього вже можеш не помічати просто. Приїдаються розмови про Росію, приїдається, коли тобі кажуть: “Візьміть 2 рубля решти!”, але ти вже не бачиш різниці.Це дуже страшно, бо ми в якийсь момент втратили свою ідентичність. Я часто зараз чую: “Блин, фильм на украинском, какой ужас! Как его смотреть? Я же ничего не понимаю!” чи “О Боже, ЗНО заставили писать на украинском! Какой кошмар!”. Мені це видається дикістю, я б дуже хотіла, щоб через деякий час вся Україна говорила українською мовою.

Фото - Сергій Мірошниченко

Фото - Сергій Мірошниченко

Про майбутнє

-  Якщо дуже сильно помріяти, то я б хотіла, щоб через 10 років “Вільбрус” був залою, про який говорили, який би знали, і заради якого би приїздили сюди на тренування. Я б хотіла, щоб це була мережа хоча б по області. І щоб наш вільний простір “Друзі” збільшився на кілька міст! 

Ким я є 

-  Якщо одним словом, то я волонтер. Я відчуваю, що якась велика місія в моєму житті – це допомагати людям. Це може бути якось глобально, а може бути так точково – когось надихати.

Катерина Сорбат розмовляла російською*

Розмова представлена ГО «Місто-сад» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Місто-сад» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Dasha Kyrychok